Як ми в Кип'ячку за цілісністю їздили

  11 квітня в Києві був похмурий, дощовий  день. Біля станції метро Дружби народів стояв синьо-жовтий автобус. До автобусу підходили люди групками і поодинці,  перемовляючись та усміхаючись один одному  займали місця в середині. Передостання  сіла в цей автобус і я. Мені було не відомо, що на мене чекає попереду. Ми їхали в Кип'ячку на тренінг з арт-терапії.

  

  Раніше я ніколи не мала можливості взяти учать в подібних програмах  і думала, що нас посадять рядочками і будуть розповідати, розповідати, розповідати. Потім дадуть практичне завдання і доведеться демонструвати, наскільки ефективно засвоєно викладений матеріал. Тобто нічого надзвичайного я не очікувала і була переповнена рішучістю "працювати на результат". Але майже одразу після того як ми приїхали, зайняли свої кімнати і почали знайомитися вже в нашій навчальній залі, я зрозуміла що нічого подібного тут не буде відбуватися. Що єдине правильне рішення максимально розкритися: сприймати, відчувати і проживати все, що станеться тут зі мною. 

  Коли вам кажуть : "Арт-терапія дуже ефективна методика для зцілення особистості", ви погоджуєтеся бо наче зрозуміло про що йдеться. А от коли ви виконуєте кожну вправу особисто, спостерігаєте як  емоції піднімаються з потаємних глибин й загрожують збити вас з ніг, тоді  розпочинається внутрішня робота. Тоді ви свідомо починаєте відновлювати свою цілісність. І  ви проживаєте розуміння ефективності методів арт-терапії. 

  Саме так ми і навчалися. Ми засмучувалися і плакали,  раділи і сміялися. Намагалися чути і розуміти інших, узгоджувати спільні рішення і співпрацювати. Ми були маленькою моделлю суспільства. Кожен з нас опинився поза зоною свого комфорту і реагував на це індивідуально, але мав залишатися в групі. Рухатися в ритмі групи, розділяти її настрій і досягати спільної мети. Кожен з нас отримав можливість глибшого розуміння себе в собі і себе в суспільстві. Побачив, як можна іншим допомогти досягнути  цього. 

  Зрозуміло, що не має сенсу описувати вправи, це те що ви маєте пережити особисто. Втім, варто зазначити що вони були максимально різноманітними. 

 Ми пересвідчилися що життя не лише ставить жорсткі умови, але й надає інструменти змінювати їх.

 Усвідомили які етапи розвитку постійно проходить особистість. Що це природній процес і його потрібно приймати і не затримувати. 

 Переконалися, що при передачі інформації між людьми факти часто спотворюються. "Нічна варта" легко перетворюється на "Зоряне небо",  гинуть безвинні хлопчики й навіть сліпнуть цілі народи, і завжди знаходиться певний "хтось", який якщо не винуватець всього цього, то вже точно відповідальний за все, хоча ніщо з сказаного не відповідає дійсності. 

 Зрозуміли, що процес створення анімації довгий і кропіткий, а спільне досягнення мети приносить задоволення.

 Доторкнулися до традиції писанкарства, мабуть одного з найдавніших методів  арт-терапії.  

  Окрім навчання звичайно був час відпочинку і ми знайомилися ближче, ділилися власними історіями, знаходили друзів. Шукали невеличких пригод і намагалися мандрувати.

 Місцина в Кип'ячці досить мальовнича. І було приємно до сніданку чи по обіді прогулятися чи пробігтися, в компанії чи наодинці, не зважаючи на не дуже сприятливу погоду тих днів. 

  За чотири дні, які я провела на цьому тренінгу я не лише здобула нові знання і знайшла нових друзів. Я віднайшла свою цілісність. Повніше відчула  свою єдність  з світом. Зрозуміла, як я можу впливати на світ через себе. Робити його трошечки краще. Для мене це був безцінний досвід. 

  Четвертого дня ми сіли в автобус і повернулися до Києва, звідки мали роз'їхатися по домівках в різні куточки України. Нас зустріло лагідне сонце. 

  

Дуже вдячна всім учасникам тренінгу, ви дивовижні!

Дякую всім хто долучився до створення проекту "Голос Жінки Має Силу" , завдяки якому все це стало можливим! 

Окрема вдячність нашим тренерам Олені Вознесенській та Олександрі Клюшановій! Які не лише вказували нам шлях, а й підтримували на ньому.

 І звичайно тренінг-центу «Mama Cares»  і його персоналу, який піклувався про нас протягом чотирьох днів, як рідна мамця.

   P.S. Якщо ви ніколи не розписували писанку, раджу обов'язково спробувати хоч раз.