Нотатки серця

  11 квітня в Києві був похмурий, дощовий  день. Біля станції метро Дружби народів стояв синьо-жовтий автобус. До автобусу підходили люди групками і поодинці,  перемовляючись та усміхаючись один одному  займали місця в середині. Передостання  сіла в цей автобус і я. Мені було не відомо, що на мене чекає попереду. Ми їхали в Кип'ячку на тренінг з арт-терапії.

В майбутньому, коли шановний читач відчує що його зачіпають мої думки, може виникнути запитання: " А що ж це за жіночка  там пише? Хто вона взагалі така?" То забігаючи на перед, для уникнення будь-яких непорозумінь, дозвольте я  представлюся.

  За останні п'ять років у багатьох українців відбулися  стрімкі зміни в житті. Моє життя, наприклад, зазнало разючих змін. Змінилися пріоритети, цілі і навіть розклад дня. Були переосмислені  звичні речі, сенс життя і мотивації.  Мені пощастило, я зустріла дивовижних людей, які допомогли мені в цей складний період не втратити силу духу, не зануритися у відчай. Я дуже вдячна їм. І хоч інколи здається що слова безсилі і марні, але я переконалася що говорити важливо. Головне щоб слова йшли від серця і тоді можливо вони зможуть щось змінити, допомогти, підтримати.   Тому, коли я дізналася про проект " Голос жінки має силу  2019", який спрямовано на відновлення миру та діалогу для внутрішньо переміщених жінок, вирішила  долучитися, хоча я зовсім не блогер і навіть ніколи не уявляла, що можу бути. Обіцяю вам писати щиро і відверто, про все що зачіпає мене і шукати позитивні  сторони в навколишньому. Також запрошую вас до діалогу.    Незабаром буду навчатися в Школі -трен